Станіслав Христенко – український піаніст та Артист Стейнвея (Steinway Artist)

Станіслав родом з Харкова, проте вже 8 років живе в США. Нещодавно Станіслав Христенко завітав до Салону роялів та піаніно Steinway у Києві. Артист поділився своїми думками про розвиток культурного життя в Україні, а також про те, з чого почалася співпраця з компанією Steinway & Sons та як це – бути одним з основних артистів, що записують музику для нової самограючої системи Steinway Spirio.

Розкажіть, будь ласка, як почався Ваш творчий шлях як музиканта?

Я почав займатися музикою вдома, у Харкові. Коли мені було 6 років, ми прийшли у звичайну музичну студію. Тоді викладач фортепіано сказав моїм батькам, що в мене немає таланту і мене не варто віддавати навчатися грі на роялі. Зараз я мрію зустрітися і поспілкуватися з цим викладачем, – сміється Станіслав. Тому батьки записали мене в дитячу музичну студію, де я почав грати на балалайці та гітарі. Пізніше перейшов у музичну школу на акордеон, а через два роки все-таки почав навчатися грати на фортепіано. Мені пощастило з педагогом (Ощепкова Лариса Сергіївна, вона досі викладає у Харкові). Практично відразу я почав брати участь у конкурсах в Україні та Польщі. У 1996 році на конкурсі А.Караманова (міжнародний конкурс молодих піаністів ім. Алемдара Караманова – ред.) я став призером і професор Московської консерваторії Віра Горностаєва, яка була головою журі цього конкурсу, запросила мене до свого класу у Московській Центральній Музичній школі. На жаль, батьки не могли поїхати зі мною до Москви, але після 9 класу я вже зміг самостійно переїхати до Росії, щоб продовжити навчання.

Ви доволі рано почали концертувати…

Перший сольний концерт я дав у Харкові, проте фактично це був мій черговий виступ у філармонії напередодні якогось конкурсу. На жаль, наприкінці 90-х багато молодих музикантів виїжджали з України. Уже 8 років я живу в Сполучених Штатах Америки.

Чи можна сказати про те, що європейська публіка відрізняється від аудиторії в США?

Америка – це мікс різних культур. Класична музика належить до європейської культури, якою б вона не була популярною в Китаї, Австралії чи деінде. Класика цікава слухачам по всьому світові, тому я б не відокремлював публіку в різних кінцях світу з погляду культури. Коли я граю, я транслюю те, що хотів сказати композитор, і це – моя місія. Звичайно, я щасливий, коли слухачам подобається моє виконання, але я не ставлю за мету, щоб публіка мене полюбила.

Що, на Вашу думку, впливає на розвиток музичної культури в Америці та чого не вистачає в Україні, щоб оживити сучасне культурне життя?

У США порівняно з Європою інша концертна система. Тут зовсім інший підхід до організації концертів, продажу квитків, формування концертної програми. В Україні ця система поки що не надто розвинена. І справа зовсім не в культурному середовищі публіки, яке сформувало її смаки. Україна є частиною європейської культури: це й осередки в Одесі, у Львові і Харкові. Дуже хочеться робити свій внесок у розвиток української музичної культури.

Ви надаєте перевагу сольним програмам чи виступам з оркестром?

Сольні виступи чи оркестрові – я не надаю переваги жодному з них. Поки ти молодий, намагаєшся використовувати кожну можливість. Зараз я активно займаюся диригуванням. Фортепіанний світ певною мірою обмежений, а оркестрова музика дає значно більше можливостей для розвитку. Якщо для деяких інструментів можна вивчити весь основний репертуар протягом 10-15 років, то оркестрова музика є для мене іншим рівнем мистецтва. Звичайно, я буду продовжувати активну концертну діяльність як піаніст. Професію композитора потрібно здобувати додатково, можливо через деякий час я займуся цим. Тим не менше, композиторський підхід важливий для піаністів – це особливий тип мислення, який потрібен артисту, щоб правильно інтерпретувати музику.

Як почалася співпраця зі Steinway?

Моя співпраця зі Steinway розпочалася ще в дитинстві – на великих концертах я завжди грав на роялях Steinway. Тоді всі найкращі зали мали роялі Steinway, це своєрідний концертний ідеал. Перший сольний концерт у Харківській філармонії я також грав на Стейнвеї. Сьогодні майже всі концертуючі піаністи світу дають концерти лише на Steinway.

Я відкрив для себе Нью-Йоркську фабрику роялів та піаніно лише після переїзду в США. Досі я не знав про іншу фабрику, ніж Гамбурзька. Коли я у 2013 році виграв конкурс піаністів у Клівленді, частиною призу став запис аудіодиску Steinway & Sons у Нью-Йорку.

Ви берете участь у проекті Steinway Spirio. З чого почалася ця робота?

Записувати для Steinway Spirio я почав у 2013 році. Я був одним із перших, а може навіть першим артистом, який робив записи для Spirio. У березні 2013 я отримав дзвінок від одного з представників Steinway, який запросив мене взяти участь в «цікавому проекті». Я прийшов на зустріч, щоб просто спробувати пограти на новій моделі Steinway. Я зіграв, рояль був підключений до комп’ютера. «Тепер зачекайте», – працівники щось налаштували через комп’ютер – і тут рояль почав грати щойно виконаний мною твір самостійно! Я не очікував такої досконалої технології.

Це було секретом, тож я не міг поділитися інформацією про нову розробку аж до офіційного релізу самограючої системи через рік.

Які Ваші плани на майбутнє і, зокрема, спільно з компанією Стейнвей?

На сьогодні я записав більш, ніж шість годин музики для Spirio. Упродовж наступних років планую довести цю кількість до 25 годин.

Я охоче придбав би собі додому Steinway Spirio, адже для виконавця це важливо – не тільки чути, й візуалізувати свою гру на роялі.

Розмовляла Соломія Щур, classic.komora.com

Tags: , ,